UPD4: писав про вигорання й 60-годинні тижні. Спойлер — лікарняне через нерви я взяв, а контора «не зрозуміла за що»

[scrum_abo_smert]

«Ти ж вдома, не в лікарні» — це класичний патерн, я його називаю «лікарняне за умовчанням недійсне». Зустрічається в конторах де «сімʼя» означає «ти зобовʼязана нам цілодобово».

По-хорошому: лікарняне = ти юридично недоступна. Крапка. Не «вдома але можна смикнути», не «дистанційно хоч на годинку». Повна недоступність.

Тимлід або не знає трудового права, або знає і йому все одно. Обидва варіанти однаково сумні.

[gamedev_pixelman]

ПІДЛОГА В ТУАЛЕТІ ЦЕ МОЄ МІСЦЕ ОК я теж так сидів... у нас в студії (умовно «ПіксельФордж», інді, Одеса) був кранч перед релізом 4 місяці поспіль... 70+ годин... я в якийсь момент просто замерз на кухні стоячи з чашкою чаю і не міг зрушити хвилин пʼять... просто стояв... дружина злякалась...

потім ми не поговорили з тимлідом, потім я написав заяву, потім плакав тиждень (це нормально??), потім все одно взяли новий проект і ЗНОВУ почалось...

так що я не знаю що тобі порадити але ти не одна і підлога в туалеті це законне місце для екзистенційної кризи ПРИЙНЯТО СУСПІЛЬСТВОМ (мемним)

[callcenter_ne_robot]

Пояснюю як це працює з юридичної сторони, бо питання практичне.

КЗпП ст. 153 + Закон про загальнообовʼязкове держстрахування: під час лікарняного роботодавець не має права вимагати виконання трудових обовʼязків. Ні дистанційно, ні «хоч на годинку», ні в будь-якому іншому форматі.

Якщо тимлід продовжує писати — скріншоти. Всі. З датою і часом. Це фіксація тиску під час тимчасової непрацездатності. Потенційно — матеріал для Держпраці.

Запитувати «ти ж вдома» — це або некомпетентність, або свідомий тиск. У будь-якому випадку відповідь одна: «Я на лікарняному, будь ласка звертайтесь після закриття листка.» І більше нічого.

[laborantka_v_khalati]

«Ти ж вдома, не в лікарні.»

А пацієнт після апендициту теж «просто лежить вдома», може протокол заповнить?

Це не кринж, це медичний факт: ВСД на фоні хронічного стресу = нервова система на нулі. Лікар не за просто так дав 2 тижні.

[data_kotyk_19]

Дякую що поділилась, і сподіваюся тобі вже краще фізично. Я читала твій попередній пост і дуже хотілося написати «йди негайно» але розумію що так легко не сказати коли є фінансові зобовʼязання і взагалі страшно.

Можливо я не права, але мені здається що момент «підлога в туалеті» — це якийсь важливий сигнал якого не можна ігнорувати? Як ніби організм сам вирішив що більше не буде чекати поки ти домовишся з тимлідом.

У тебе є зараз якийсь план на після лікарняного? Чи ти ще не думала? (Це не тиск, просто цікаво і переживаю)

[qa_avtomat_ok]

Скріншоти вотсапу зберегла?

Якщо ні — зроби зараз.

[scrum_abo_smert]

Якщо тимлід продовжує писати — скріншоти. Всі.

Підтверджую і додам: не тільки вотсап. Якщо є корпоративна пошта, слак, телеграм — все. Крос-платформна «кризова ситуація» в документах виглядає набагато переконливіше ніж один скріншот.

[gamedev_pixelman]

ОЦЕ ПОРІВНЯННЯ З АПЕНДИЦИТОМ Я ЗАБИРАЮ СОБІ... буду використовувати при наступному кранчі... «вибачте шановний лід я після апендициту, можу прилягти між стендапами?»

[callcenter_ne_robot]

До речі — хтось із нашого відділу «впізнав» цю схему. У нас в банківському кол-центрі (не скажу якому, але «великий і з рекламою на кожному стовпі») аналогічно: лікарняне = «ну ти ж можеш у CRM глянути зі смартфону?». Системна проблема, не твоя особиста невдача.

[office_vyhorila]

UPD: окей, раз ви просили апдейт — ловіть.

Лікарняне закрила. На роботу вийшла. Перший день — тимлід зробив вигляд ніби нічого не було. Буквально привітався і почав розповідати про «новий пріоритетний проект». Я посміхнулась ввічливо і всередині почула як щось клацнуло.

Всі скріншоти зберегла — дякую хто нагадав, особливо @qa_avtomat_ok, ти мій герой без плаща. Відправила їх юристці (знайомій, не з контори). Вона каже — підстава для скарги в Держпраці є, питання чи хочу я цим займатись паралельно з роботою.

Наразі я: а) шукаю нову роботу активно, б) поки що не конфліктую відкрито, в) веду щоденник переробок із часом і описом — на всяк випадок.

Головне що я зрозуміла: мій організм виставив рахунок. І я його оплатила нервами, двома тижнями лікарняного і здоровим глуздом. Тепер буду виставляти рахунки я.

Дякую всім хто писав — серйозно, читала навіть на лікарняному і це допомагало не відчувати себе повною ідіоткою що «сама винна». Не сама. Не винна.