Ну слухайте, я розумію людину, але й роботодавця теж трохи розумію. Три дні — це ж справді мало. Він же підготував людину, навчив, вона знає процеси, і от так — раз і нема. Треба ж було якось нормальніше попрощатися, хоча б тиждень відпрацювати, домовитися по-людськи...
Не кажу що він мудак, але й Серьогіч не зовсім неправий що засмутився.
Та й ви послухайте, може й справді нестача була, може й справді хтось зі зміни щось поцупив. Я не кажу що вона, але бувало ж — один тягне, а платять усі. Керівник теж не з повітря бере ці акти, там бухгалтерія, там перевірки. Може перш ніж у суди бігти — поговорити нормально, з'ясувати хто і що? А то одразу — «Держпраці», «позов»...
Та ну, хлопці, замовник теж людина. Він гроші заплатив, побачив брак — занервував. Може воно різко вийшло, але всі ми іноді зриваємось. Не треба одразу в суд і Держпрацю. Поговорити б спочатку по-людськи.
Ну слухайте, я не захищаю їх, але треба і з другого боку глянути. Може вони дійсно так практикують — дивляться на людину в роботі. Співбесіда — це ж папери і слова, а ти потім приходиш і виявляється темп не той, дисципліна не та.
Може домовленість була усна і вона просто по-різному зрозуміла? «Зараховується після оформлення» — може мали на увазі що в першу зарплату увійде?
Я не кажу що правильно, але не всі роботодавці — злодії. Може просто непорозуміння вийшло, треба було ще раз переговорити перш ніж іти.
Пані, ви о третій ночі між змінами читаєте тред і пишете — оце вже показує все про вашу «оптимізацію».
Я колись молодий був, теж думав — ну треба так, ну зараз важко, ну поможемо конторі. А контора тим часом будувала нову прохідну з плиткою і скляними дверима. Красиво. А душова в цеху — де стіна від сирості зеленіє — стоїть така сама як у 1987 році.
Моя баба казала: «Хто тебе не бачить здоровим — той і хворим не допоможе».
Ото про таких начальників.
Тримайтесь там. І рукавиці купіть гарні — зі своєї кишені, так, несправедливо, але руки вам ще знадобляться. Руки це головне.
Оце я читаю і думаю — а шо, людина мусила сидіти й чекати, доки їх там поблагословлять виїхати? Ха!
Знаєш, у нас в колгоспі — ну, тепер агрохолдинг, але по суті той самий колгосп — була така приказка: «Хто перший встав — того й черевики». Так от, ти встав і взув черевики. Молодець.
А цей Серьогіч твій — він тобі хату купив? Дітей нагодував? Ні? Ну то шо він вам про «зраду» розказує, ніби батько рідний. Батько рідний — той, шо сім'ю годує. А це просто роботодавець, який і слова такого не знає — «вдячність».
Ми, старі, може й мовчали б. Але я своїм дітям кажу: їдьте, заробляйте, а потім вирішуйте. Бо країна країною, а дитині їсти треба щодня, а не коли «Серьогіч» вирішить заплатити.
ТНМ, синку. Їдь і не оглядайся.
Оце... синку, я тобі так скажу. Я сорок рокув на тракторі. Агрохолдинг тепер, раніш колгосп. Завжди казали: «треба — значить треба, збирання, нічо не поробиш». А я шо, відмовлюся посеред поля? Не можу. Але одне діло — посівна чи збирання, природа не чекає, це я розумію. Друге діло — коли тебе просто доять бо ти мовчиш і терпиш. Є приказка стара: «Дай палець — вкусять руку». Оце про наших роботодавців і є. Ти там у Кельні — правильно тримаєшся. Контракт — то слово. Слово треба держати з обох боків.
Оце ти кажеш €500 — то ще по-божески. У нас тут по сусідству мужик з Великої Багачки — поїхав через таких «агентів» в «Іспанію на збір полуниці». Заплатив 800 євро за «оформлення», ще 200 за «страховку», ще 150 за «робочий одяг і інструмент».
Приїхав. Ферма є. Але виявилось шо він вже «повинен» агентству 2400 євро — бо ще дорога, ще «адміністративний збір», ще якийсь «депозит за спальне місце».
Мужик три місяці фактично задарма горбатився шоб відпрацювати «борг». Додому приїхав — ні копійки, зате з болячкою на коліні від сирого ночлігу.
Оце я кажу: не €500, а €1150 і три місяці здоровʼя. А казку про полуницю він до сих пір своїм онукам розповідає — як казку про дурного Івана, тільки дурний Іван — то він сам.
Оце правильно зроблено, сину. У нас в агрохолдингу теж купили якось мастило не те — «зекономили», кажуть. А воно коробку їсть за три місяці. Трактор зупинився в полі в жнива. Хто винний? Тракторист, ясна річ. Завжди тракторист. Ніколи не той, хто підписував накладну на дешевизну. Так було, так є і так буде, поки людей за людей не рахують. Ти правильно зробив — мовчки, документами. Бо горлом нічого не доведеш, тільки себе замараєш.
Та шо там твій кум, я тобі розкажу як воно буває. У нас в агрохолдингу, умовно «АгроПолє-Схід», механізатор Гриць пішов на пенсію. Так йому при розрахунку вирахували «знос трактора понад норму». ЗНОСУ ТРАКТОРА! Трактор 2003 року, їздив на ньому мінімум чоловік сім по черзі, і от Грицю виставили рахунок — нібито він особисто знос нарахував за сорок змін. Гриць каже: «То я що, залізо гриз?» Йому: «Ви підписали акт прийому техніки». Він той акт підписував у 2019-му, тоді йому сказали — «то просто для порядку». Гриць поїхав у район, знайшов якогось юриста з оголошення, за тиждень гроші повернули. Мораль: «просто для порядку» — це найнебезпечніша фраза на виробництві.
Во! Ото правільно сказав, про підпис під інструкцію. У нас в агрохолдингу я завжди прошу — «дайте під підпис». Вони дивляться як на дурного. А я їм кажу: «Підпис — то не для вас, то для мене. Щоб я знав шо воно чинне і я за ним відповідаю». Після двох таких випадків вони вже самі стали слідкувати щоб інструкції були актуальні. Бо як тільки «під підпис» — вони одразу бачать дату і розуміють шо там написано щось з часів коли Янукович ще не втік.
Ото ж бо й є. Кажуть «покажи себе» — а насправді кажуть «попрацюй задарма».
Я ще від батька чув: «Хазяїн, який не платить за день, не заплатить і за рік». Стара приказка, але вона ще нікого не підвела.
Оце в агрохолдингу де я — теж таке було років зо вісім назад. Механізатора «просили» пройтися по полю трактором «щоб подивитись як їде». Він пройшов. Поле — сімдесят гектарів. Потім кажуть «трохи не те, що нам треба». Хлопець поїхав додому, поле оране.
Та шо, люди — це не люди для таких. Це ресурс. Як солярка: залив — їдеш, скінчилась — заливаєш нову.
Тобі, жінко, кажу: не звинувачуй себе. Ти не дурна — ти довірлива. А вони — злодії. Різниця є.
Оце читаю і думаю — а шо, колись же інакше було? Ну, трохи.
Я в агрохолдингу «АгроЛан» (умовно, хоча таких по Полтавщині — кожне друге поле) вже дев'ять років. Тракторист. Раніше — колгосп. Там теж не цукор був, але якось... людяніше, чи шо.
Запчастини на трактор. Є норматив — це одне. Є реальність — це інше. «Дотягни до кінця сезону». Дотягнув. Потім гідравліка здулась у полі о третій ночі. Хто прийшов? Я сам. Додзвонився до механіка в два годині ночі. Він матюкнувся і приїхав. Ось це — справжні люди, розумієш?
А директор... Ну шо директор. Він в місто переїхав. З села. Де ми живемо. Тепер «керує» по відеозвʼязку. Оце таке управління.
Кажуть у народі: «Риба гниє з голови». Оце точно про таких. Плакат вісить, а під плакатом — сирість і безпека на честному слові та саморобних підпорах.
Як там той зварювальник, за очі питаю? Нормально?
Та шо ти кажеш, синку, це ж квіточки. Ось у мене в агрохолдингу — тут під Полтавою — один механізатор Гриць три роки поспіль здавав паї сусідів в оренду стороньому фермеру за кеш, а офіційно числився на агрохолдингу. Тобто три сторони, і всі знали, і всі мовчали. А потім новий директор прийшов — і Гриць за тиждень залишився без роботи, без оренди і ще й з претензією що він нібито трактор пошкодив (а трактор той ще при Кравчуку гнилий був). Оце я розумію попасти. А ти — мийка, 400 євро. Оформи Minijob і спи спокійно, чого тут думати.
Оце ж, значить, як воно тепер. Я ще пам'ятаю, шо колись бригадир тобі в очі дивився і по-людськи казав: «Йди, Миколо, дякуємо за роботу». А зараз — акти, нестачі, підписи. Людину замість того шоб відпустити — ще й обдерти хочуть, аби знала своє місце. Кажу тобі, дочко — не підписуй. Мій батько казав: «Підпис — це як слово. Назад не возьмеш». Тут твій підпис — це їхній козир. Тримай руки подалі від того папера.
Оце ж бо. У нас на агрохолдингу таке ж було, тільки з трактором. Прийшов молодий агроном, каже — по регламенту оранку роби на 25 сантиметрів, строго. А я тому полю вже сімнадцять років орю, знаю — там на 18 вистачає, грунт піщаний, глибше тільки техніку гробиш. Кажу йому — не слухає. Ну я по регламенту. За тиждень в мене три рамки погнуті, підшипник лівий летить. Ремонт на два дні. Хто платить? Агрохолдинг. Хто пояснює директору? Агроном. Шо цікаво — регламент той із 2008 року, ще під старий «Кіровець» писаний. Техніка вже зовсім інша. Але хто ж читає дати, правда ж. Старі інструкції — вони як той дідів рецепт самогону: може й робили колись, та зараз солод інший і вода інша. Не все стає кращим від того, що «написано».
Оце я прочитав про того хлопця з Дніпра що без паспорту поїхав — і в мене серце заболіло
Кажу вам як старий: є в народі приказка — «не знаєш броду — не лізь у воду». Але тут навіть якщо знаєш брід — воду підмінили поки ти взуття знімав
Мій син теж хотів їхати. Я йому кажу: синку, якщо тобі кажуть «ми тобі довіряємо, то й ти нам довіряй» — значить вони хочуть ТІЛЬКИ твою довіру. Бо більше їм дати нічого
Довіра це добре. Але договір, підписаний і в тебе в кишені — це краще
Оце правда, дядько Петро. У нас в агрохолдингу теж так кажуть — «ми одна команда, ми разом». Разом — це коли жнива і треба в три шихта без вихідних. А як трактор поломався і я кажу «шо, запчастини будуть?» — то вже не «команда», а «знайди рішення, ти ж механік".
Мені шістдесят. Я на цьому тракторі ще з совіцьких часів. Знаєте яка різниця між радянським колгоспом і нинішнім агрохолдингом? В колгоспі хоч не прикидались що ти добровільно.
Молодий хлопець приїхав із міста, каже — «буду агрономом, у нас договір є». Я питаю: «покажи». Він каже: «та є, в конторі лежить». Кажу: «синку, якого ти не тримаєш в руках — того нема».
Цей список із Кельна роздрукуй і повісь на стіну. Хай бачать усі хто збирається їхати