може, проблема в тому, що люди не вміють домовлятися
Дорогий... Я двічі писала заяву на надбавку. Двічі. Мені сказали, що «фонд оплати праці вичерпано» — перший раз у лютому, другий у вересні. Це не незнання. Це стіна.
А «конкурси» — це для тих, хто вже не тримає групу з 28 дітей і має час писати документи.
UPD: Дівчата, я обіцяла повернутися — і я повернулася. Читаю ваші коментарі і плачу — від того, що не одна, і від того, що сталося далі...
Отже. Приблизно через місяць після моїх скарг до нас у садок прийшла перевірка. Не просто так — саме з питань нарахування заробітної плати педагогічному персоналу. Я навіть спочатку не розуміла, що це пов'язано з моїм зверненням, думала — просто планова.
Лариса Вікторівна весь той день ходила з таким обличчям... знаєте, коли людина робить вигляд, що все добре, але очі видають. Бухгалтер Надія Петрівна сиділа в своєму кабінеті і нікуди не виходила.
А потім через тиждень — ТИЖДЕНЬ! — мені приносять розрахунковий листок, і там... перерахунок. За сім місяців. З надбавкою за вислугу і за складність. Це вийшло трохи більше дев'яти тисяч гривень одним платежем.
Я стояла в бухгалтерії і просто не могла говорити. Надія Петрівна сказала: «Ну от, провели коригування». Без вибачень. Без пояснень, чому сім місяців «не було в бюджеті», а тепер раптом є. Просто — «провели коригування».
Михайлик сьогодні намалював мені сонечко і написав «для найкращої вихователькі» з трьома помилками. Я повісила на холодильник.
Дякую всім, хто підтримував і давав поради. Особливо юристу — ваші коментарі я роздрукувала і взяла з собою на ту першу розмову з управлінням. Це реально мало значення. Боріться, дівчата. Закон на нашому боці — просто інколи треба дуже голосно про це нагадати.
Боже, читаю і серце стискається... У нас у садочку минулого літа було ще «цікавіше». Завідувачка скинула не просто графік чергувань — вона написала, що ті, хто «не підтвердить до ранку», автоматично вважаються такими, що «відмовилися від співпраці». Це в 23:15, зауважте...
Ми тоді всі злякалися — у нас же маленькі групи, нас мало, і всі думали що звільнять. Одна Оксана Василівна не підтвердила — просто телефон був на беззвучному. Вранці їй сказали що вона «порушила дисципліну». За те що спала вночі!! Це ж нормально — спати вночі?!
Я тоді підтвердила. Зараз шкодую. Тому що потім це стало нормою — кожне повідомлення після 21:00 вважалося «прийнятим», якщо не заперечила. Ми самі дозволили їм так з нами поводитися, розумієте?.. Тримайтеся, і не підтверджуйте мовчки — це важливо.
Підпис... Ось у нас була вихователька Оксана, двоє дітей, 11 років стажу. Відмовилась брати конверт — сказала завідувачці, що це незаконно і вона не хоче ризикувати. Через три місяці її перевели на 0,75 ставки «у зв'язку з реорганізацією груп». Офіційно. Юридично чисто. Фактично — за те, що не взяла конверт. Вона звільнилась сама. Зараз в онлайн-школі викладає, каже що вперше за роки відчуває себе людиною... Ось вам і «добровільно погодилась».
Господи... я читаю і не знаю, плакати чи сміятися...
Львів. Дитячий садок. Вихователька, вища освіта, 9 років стажу. 5 100 грн чистими. І це ще «непогано» — так мені сказала завідувачка, коли я наважилась спитати про підвищення.
У мене в групі 28 дітей. ДВАДЦЯТЬ ВІСІМ. Я памʼятаю алергію кожного, імʼя кожного братика й сестрички, улюблену казку, страх темряви, нелюбов до горошку... І все це за 5 100.
Одного разу мама привела дитину з температурою 38.2 — «бо нема з ким сидіти». Я промовчала. Бо що я скажу? Що моя зарплата теж не дозволяє мені хворіти?
Дівчата, тримаймось одна одної. Більше нікому до нас діла нема, на жаль...
О боже, у нас в садочку теж саме... Ми з колегами мовчимо, бо боїмось... Завідувачка перед Новим роком зібрала батьків і сказала — «фонд групи» 500 грн на місяць, і з цього нам щось перепадає готівкою на свята і «за роботу з дітьми». Я щоразу беру ті гроші й думаю: а якщо хтось поскаржиться? А якщо ДПС прийде? А якщо мене звільнять і скажуть що я сама вимагала?.. Дітки такі хороші, батьки в основному розуміють нас, але ця схема — вона нас усіх тримає в заручниках... Я вже сім років у садочку і ні разу не бачила нормального оформлення доп.занять. Ні разу.
Боже мій... читаю і серце стискається, бо це ж така знайома історія...
У нас у садочку в позаминулому році так само «оптимізували» двох нянь — переоформили на 0.75 ставки, але групи нікуди не поділись, дітей не поменшало, і ті ж самі жінки приходили о 6:30 і йшли о 18:00... Одна підписала — бо треба було платити за квартиру, в неї дитина маленька. Друга не підписала — і вже не працює там.
І ніхто нічого не сказав вголос. Батьки не знали. Завідувачка говорила «так треба, бюджет». А ці дві жінки просто мовчки тягли все те саме за менші гроші або йшли геть...
Ви молодець, що не підписали. Справді. Хоча я розумію, що це страшно — і без роботи тепер, і серце болить за дітей, яким ви хімію викладали...
Дівчата (і хлопці, якщо є тут), пишу вперше, бо вже сили немає мовчати...
Працюю вихователькою у дитсадку вже одинадцять років. Одинадцять! Я пам'ятаю, як приходила сюди молодою, повна ідей, з малюнками на стінах і казками перед сном. Зараз я приходжу о сьомій ранку, ставлю чайник, дивлюся на ці самі стіни — і думаю: «Боже, чому я досі тут?» А потім входить Михайлик або маленька Зоїнька, тягне мене за руку, і я розумію чому. Але це не про любов до роботи, це про систему, яка нас виснажує...
Суть така. За моєю посадою, за моїм стажем і кваліфікаційною категорією (маю першу) — мені ЗАКОННО належать надбавки. За вислугу років — є норма. За складність умов праці з дітьми дошкільного віку — теж. Я вивчила все. Сиділа ввечері після зміни, читала постанови Кабміну, накази МОН. Підрахувала: мені не доплачують десь 1400–1600 гривень щомісяця.
Пішла до завідуючої — Лариси Вікторівни, хай їй. Жінка гарна насправді, я не хочу на неї злитися. Вона мені каже: «Оленко, немає в бюджеті. Ми б раді, але немає». Я кажу: «Але це не 'хотіли б' — це зобов'язання». Вона: «Ну що я можу зробити, якщо грошей немає?» Розвела руками і все.
Я пішла в управління освіти. Там молоденька дівчина на ресепшні сказала мені, що «у вас немає підстав для перегляду нарахувань». Я їй показала роздруківку постанови. Вона подивилась, кинула папери на стіл і сказала: «Я передам бухгалтерії».
Минуло два місяці. Нічого.
А потім одна колежанка порадила: «Напиши в Держпраці і в контрольно-ревізійне управління». Я написала. І забула майже, бо вже не вірила нікому і нічому...
ТL;DR: Одинадцять років стажу, перша категорія, законні надбавки 1400+ грн/міс не платять, адміністрація каже «немає в бюджеті», я написала скарги і жду.