Я звільнився сьогодні — після того, як «звільнили заднім числом», а я виявив, що так не можна

kvitkova_feya

Я звільнилась сьогодні. Сама. За власним бажанням. З компенсацією.

Знаєте, є такий момент, коли людина дивиться на квітку, що давно зів'яла, і нарешті вирішує прибрати її з вазони — не зі злості, а просто тому, що пора. Я три роки пропрацювала флористом в одній квітковій крамниці. Любила цю роботу щиро, як може любити її лише та, хто відчуває запах зрізаної троянди як щось особисте.

Два тижні тому мені усно сказали: «Нам доведеться тебе відпустити». Без пояснень, без документів. «Просто не виходь більше». І я, як дурна, не вийшла. Сиділа вдома і чекала якогось наказу, якихось документів, якогось хоч людського слова.

А потім подруга, яка розуміється на цих речах трохи більше за мене, сказала: перевір, чи тебе взагалі звільнили офіційно. Я зайшла в «Дію», подивилась — і побачила наказ. З датою за два тижні до того, як мені взагалі щось сказали. Без мого підпису. Без жодного підпису. Просто підвисло у повітрі, як пил на запорошеному підвіконні.

Я не влаштовувала скандалу. Я тихо зібрала скріншоти, роздрукувала виписку, записала розмову (вона в мене була — телефонна). Прийшла до відділу кадрів і сказала спокійно: «Я хочу написати заяву за власним бажанням. І отримати всі виплати згідно з законом». Вони мовчали хвилин п'ять. Потім погодились на все.

Сьогодні я отримала розрахунок повністю. Пішла додому. Купила собі великий букет соняшників — сама собі, бо чому б ні.

Я не виграла битву. Я просто не дозволила, щоб мене списали тихо, як непотрібний інвентар.

pravo_pro_pratsyu

Вітаю з правильно зробленим кроком. Але хочу уточнити кілька речей для всіх, хто читає — бо ваша ситуація насправді дуже показова.

Наказ про звільнення «заднім числом» без ознайомлення працівника під підпис — пряме порушення ст. 47 КЗпП. Роботодавець зобов'язаний ознайомити вас з наказом у день звільнення.
Усне «не виходь» — це взагалі не звільнення. Жодної юридичної сили не має.
Ви вчинили мудро, обравши шлях заяви за власним бажанням — це найшвидший і найменш виснажливий спосіб вийти зі ситуації з чистими руками і розрахунком.

Єдине, про що варто пам'ятати: якщо ви вже написали заяву «за власним бажанням» і отримали розрахунок — оскаржити попередній наказ технічно складніше, бо формально ви самі ініціювали звільнення. Для майбутніх читачів: якщо ви ще не написали заяву — можна вимагати визнання того наказу незаконним через Держпраці або суд.

А вам — нехай нова квітникарня буде гідною вас.

bibliotekarka_tysha

Читаю вас і думаю: скільки таких тихих жінок промовчало, не знаючи, що мають право говорити.

Я пропрацювала в бібліотеці тридцять два роки. Бачила всіляке — і директорів, що думали, ніби штатний розпис це їхня особиста записна книжка, і колег, яких «відпускали» так само — словом, без паперу, без поваги, без нічого. А люди йшли, бо не хотіли конфлікту. Бо виховані були на тому, що начальник завжди правий.

Ви зробили дуже гідну річ — не крику, не скандалу, не сліз на підлозі приймальні. Зібрали докази. Прийшли спокійно. Отримали своє.

Оце і є справжня сила — тиха, як коріння під землею, але непохитна.

Ті соняшники — добрий знак. Жовтий колір — це колір ясності і нового початку. Нехай він буде добрим.

klining_tetiana60

боже мій дівчинко як я вас розумію. мене теж раз так от само відпустили «додому» а потом виявилось шо я два тижні як «прогульщиця» бо вони в табелі так написали. я нічого не знала нікуди не пішла просто заплакала і все

ви такая молодець шо не злякались і скріншоти зробили. мені б тоді хтось підказав...

a чи можна зараз через стільки часу щось зробити? вже пройшло мабуть два роки. я зараз в іншому місці але все одно образа є

yurist_pro_pratsyu

Тетяно, відповідаю вам окремо, бо питання важливе.

Строк позовної давності у трудових спорах — 1 рік з дня, коли ви дізнались або мали дізнатись про порушення (ст. 233 КЗпП). Якщо минуло два роки — на жаль, через суд вже дуже важко, і навіть якщо подасте, відповідач заявить про пропуск строку.

Але: якщо є факти підробки табелю (а «прогул», якого не було — це саме підробка) — це вже може мати ознаки кримінального правопорушення (ст. 366 ККУ — службове підроблення). Тут строки інші. Це варто уточнити у адвоката особисто.

Для довідки всім: навіть якщо пропустили строк — скарга до Держпраці (Державна служба з питань праці) не має строку давності для перевірки. Це не поверне гроші, але може зупинити роботодавця від таких дій з наступним працівником.

data_kotyk_19

Вибачте, можливо я не зовсім правильно розумію ситуацію, але хочу уточнити кілька речей — може комусь ще буде корисно.

Коли ви написали заяву «за власним бажанням» — ви ж усвідомлювали, що технічно «відпускаєте» роботодавця від відповідальності за той незаконний наказ? Тобто у вас були докази порушення, але ви свідомо обрали шлях без суду — і це, здається, була дуже прагматична й психологічно здорова рішення.

Я запитую не щоб критикувати — навпаки. Мені здається, що багато людей у такій ситуації або мовчать і нічого не отримують, або починають судовий марафон і теж нічого не отримують (крім нервів). А ви знайшли середній шлях.

Питання: а запис телефонної розмови — він у вас лишився? Це може бути важливо, якщо вони колись спробують щось оскаржити зі свого боку. Чи ви вважаєте, що після підписання всіх документів це вже закрита історія?

Дякую, що поділились. Підпишусь на апдейт, якщо буде.

kvitkova_feya

UPD: Дякую всім, хто писав — і тим, хто підтримав, і тим, хто пояснив юридичне. Я читала кожне слово.

Тетяно з Полтави — тримайтесь. Ваша образа не менш справжня від того, що минули роки.

Про запис: так, він у мене є. Зберігаю. Адвокат, якому я показала матеріали, сказав, що формально в мене був дуже сильний кейс, але визнав, що я зробила прагматичний вибір — бо судовий процес зайняв би мінімум рік мого часу і стільки ж нервів. Може, це й не геройськи. Але я флорист, а не воїн.

Сьогодні вже отримала перший дзвінок з іншої крамниці. Невелика, сімейна, власниця сама стоїть за прилавком. Здається, там пам'ятають, що квіти — це про любов, а не про накази заднім числом.

Соняшники досі стоять. Живуть довше, ніж я думала.