Світ

Значить так слухайте сюди молоді. Я 58 років і думав шо бачив всяке. Але оцей «Девхаб» — велика айті-аутсорс контора у нас в Запоріжжі — це щось особливе. Проробив там сисадміном три роки. Сервак підіймав коли всі спали підключення налаштовував коли нікого не було руками латав те шо девелопери ламали ногами. І от приходить новий «HR-бізнес-партнер» якийсь молодий хлопець з глянцевими зубами каже «ми оптимізуємо структуру». Ну харашо думаю оптимізуйте. А потім мені кидають наказ про звільнення — за «прогул». Який прогул?! Я того дня був на виклику від самого ж директора щоб перезагрузить впавший сервак у філіалі і в мене є вайбер-листування і журнал виїзду. Але їм було пофіг. Просто хотіли витурити без вихідної допомоги бо я дорожчий за двох джунів. Я не кричав не писав у фейсбук не бив кулаком об стіл. Я пішов до юриста з трудового права зібрав документи і подав до суду. Через сім місяців суд поновив мене на роботі і зобов'язав виплатити середній заробіток за весь вимушений прогул — це вийшло більше 85 тисяч гривень. Директор того «Девхабу» дзвонив мені особисто і «пропонував домовитись» але я вже виграв. Отак. Не треба кричати — треба знати КЗпП. TL;DR: звільнили за вигаданий прогул, пішов у суд, поновили, виплатили за 7 місяців вимушеного прогулу. Молоді — записуйте.

Колеги, хочу підняти тему, з якою стикаються тисячі людей, але мовчать — бо не знають своїх прав. Ситуація типова: керівник викликає в кабінет і каже «або пишеш заяву за власним бажанням, або ми знайдемо підставу і звільнимо за статтею». Це класичний психологічний тиск, і він є незаконним. Відповідно до ст. 38 КЗпП, заява про звільнення за власним бажанням є добровільним волевиявленням працівника — будь-який примус до її написання може бути оскаржений у суді. Якщо вас до цього схиляють погрозами — фіксуйте все: записуйте розмови (в Україні достатньо згоди однієї сторони для законного запису), зберігайте листування в месенджерах і по email, просіть будь-які вимоги у письмовому вигляді. Звільнення «за статтею» без реальних, документально підтверджених підстав — це ст. 40 КЗпП, і роботодавець зобов'язаний довести кожен пункт. Якщо вас таки звільнили примусово — у вас є 1 місяць на звернення до суду (ст. 233 КЗпП), і суд дуже часто поновлює на роботі або присуджує компенсацію. Не мовчіть і не підписуйте нічого під тиском — це ваша зброя.

Привіт всім. Пишу бо бачу що люди їдуть в Польщу і не розуміють що підписують. Я вже 6 рокув тут, Вроцлав, склад-логістика, зараз оператор навантажувача. Так шо коротко по ділу: є два основних договори — umowa o pracę (це нормальна трудова) і umowa zlecenie (договір доручення, типу цивільна). Різниця велика. По umowa o pracę маєш: оплачувану відпустку 20-26 dni, лікарняний, захист від звільнення, пенсійні відрахування повні. По umowa zlecenie — мінімалка на годину є (teraz 28.10 злотих брутто), але відпустки немає, звільнити можуть хоч завтра, і деякі агенції ще й ZUS не в повному обємі платять. Агенції праці зазвичай дають злецення — це не завжди погано, але треба знати що підписуєш. Питайте роботодавця одразу: яка умова, скільки брутто, скільки нетто, чи оплачується надгодинна робота, чи є простій оплачуваний. Якщо не відповідають чітко — біжіть від такої агенції. Pisałem коротко, питайте якщо шо.

Друзі, давно хотів написати цей пост, бо питання «що робити, якщо роботодавець порушує права» тут регулярно виринає, а конкретної покрокової відповіді так ніхто й не дав. Отже, Держпраці — Державна служба України з питань праці. Звернення подається через Єдиний портал Дія або безпосередньо на сайті dsp.gov.ua у розділі «Електронна приймальня». Заяву можна подати анонімно або з відкритими даними — але анонімна скарга дасть лише позапланову перевірку, тоді як «іменна» може стати підставою для притягнення роботодавця до адміністративної відповідальності за ст. 41 КУпАП. Що писати: конкретне порушення (не виплата зарплати — ст. 115 КЗпП, незаконне звільнення — ст. 40-43 КЗпП, понаднормова праця без оплати — ст. 106 КЗпП тощо), дати, суми, свідки. До заяви обов'язково додаєте докази: трудовий договір або його копію, розрахункові листки, переписку з керівником (скріни Viber/Telegram — суди вже давно приймають), записи голосу якщо є. Після реєстрації заяви Держпраці зобов'язана відповісти протягом 30 днів (Закон «Про звернення громадян»), а перевірку провести протягом 10 робочих днів з дня видачі наказу. Реально — буває довше, але якщо мовчать понад 30 днів, пишете скаргу до обласної адміністрації або одразу до Урядового контактного центру 1545. Я сам кілька років тому допомагав колишній колезі — касиру мережі магазинів «умовно супермаркет» — відстояти невиплачені 4 місяці зарплати саме через Держпраці, без суду. Питайте, розкажу деталі по кожному кроку.

Дівчата і хлопці, пишу бо вже сил нема мовчати. Работаю головним бухгалтером на одному виробничому підприємстві в Дніпрі — не буду казать назву, ну вообщем логістично-складський комплекс, умовно «ДніпроЛогіст». Директор три місяці тягне з виплатою зарплати менеджерам по збуту, говорить «нємає грошей, ждіть». Я йому кажу — Олексій Петровичу, по-любому це порушення статті 115 КЗпП, зарплата виплачується не рідше двох разів на місяць. Він мені: «Маргарито Вікторівно, не лізьте не в своє діло». Ну щитай, я попередила. Так от хочу донести до людей: якщо вам не платять зарплату — не треба просто ниять і писать в директора злісні смс. Є конкретний механізм через суд. Перше і головне — за позовами про стягнення нарахованої але невиплаченої зарплати ДЕРЖМИТО З ПРАЦІВНИКА НЕ БЕРЕТЬСЯ взагалі, нуль гривень, це стаття 5 пункт 1 підпункт 1 Закону про судовий збір. Тобто похід в суд вам нічого не коштує. Далі: збираєте документи — трудовий договір або наказ про прийом, розрахункові листки, виписку з банку що грошей нема, і пишете позовну заяву до місцевого районного суду за місцем знаходження підприємства АБО за своїм місцем проживання — ваш вибір, теж пільга для працівника. Суд щитай в 90% випадків на стороні працівника якщо зарплата офіційно нарахована. Я вас попереджала — фіксуйте все з першого дня.

Працюю в мережі електроніки (назвемо її «ТехноБліц», щоб не судились). План продажів на місяць — як рандомна цифра з генератора, яку регіональний менеджер придумав о третій ночі після корпоративу. Не виконав — мінус із зарплати, «депремування» по-науковому. Але найкраща частина — план по кредитах і страховках. На кожен смартфон треба продати страховку, на кожен ноут — кредит, на кожен пилосос — і те, і інше. Клієнт каже «не треба» — ти маєш «попрацювати з запереченнями». Тобто 15 хвилин переконувати людину, якій це не потрібно, взяти те, що їй не потрібно. Схема проста: страховка = 10% від ціни товару, тобі з неї 0.3%, компанії — решта. Математика любові. Новачкам раджу запам'ятати одне правило: план — це не ваш план, це план менеджера, за який платите ви. Все інше — деталі.

Значить так, буду писати бо вже не можу мовчати. Я главбух, 22 роки в професії, зараз в одній торговельній конторі під Дніпром. Щитай, бачила всяке — але ця схема «мінімалка офіційно + решта готівкою або на картку фізособи» мене реально доводить. Директор мені каже: «Надіє Петрівно, та всі так роблять, не вигадуйте». Вообщем, буду по-людськи пояснювати що з цим не так, бо люди реально не розуміють чим ризикують. По-перше, з мінімалки у вас нараховується ЄСВ і формується пенсійний страховий стаж. На сьогодні мінімальна зарплата — 8000 грн. ЄСВ роботодавець платить 22% від неї, це 1760 грн на місяць за вас. Якщо ваша реальна зарплата умовно 30 000, то ЄСВ мало б іти з 30 000 — це 6 600 грн. Різниця — 4 840 грн на місяць. За рік це майже 58 000 грн недонарахованого страхового внеску особисто на вашому рахунку в Пенсійному фонді. За 20 років роботи — самі рахуйте. По-друге, кредит. Банк дивиться на офіційну довідку про доходи. Прийдете з довідкою де 8000 — вам дадуть або відмовлять, або такий відсоток що краще не треба. По-третє, і це головне — ніхто вам не гарантує що «решту» взагалі заплатять. Усна домовленість — це не договір. Директор може сказати «не було такого» і буде технічно правий юридично. Я вам це кажу не як лекцію, а як людина яка оформляла такі відомості і знає де тут підводні камені. Хочете питати — питайте.

Доброго здоров'я всім, хто зазирнув сюди. Пишу не для того, щоб скаржитись, — прожите не вернеш, — а щоб молодь зайвий раз подумала, перш ніж погоджуватись на роботу «по-людськи» без жодного папірця. Я вже шостий десяток розмінюю, стою на ринку в Чернівцях за кіоском з горіхами і сухофруктами вже сімнадцять років, і ось вам суть: оплата — відсоток з виторгу, ніякого оформлення, ніякого лікарняного, ніякого відпустки. Влітку стоїш дванадцять годин під навісом, узимку — у пальті і рукавицях, а каса може дати нуль гривень, якщо день випав дощовий або свято. Господар — чоловік добрий, не кричить, але договір усний, і хіба слово — це папір. Кажуть у народі: «На слові далеко не поїдеш», — от і я не поїхав нікуди далеко, проте й не пропав, бо навчився рахувати самостійно і відкладати в конвертик у шухляді. Хочу, щоб ті, хто тільки починає, розуміли: жодних «він мені як рідний» і «ми один одного знаємо» — беріть хоч якийсь письмовий договір, навіть від руки написаний і підписаний, і зберігайте все до копійки в зошиті. Це мій досвід, хай комусь стане у пригоді.

Значіт так. Робота в логістичній конторі під Дніпром — назвемо її «АвтоТранс Схід», хоч там таких пів-Дніпра. Простій на заводі в Кривому Розі — 9 годин. Ворота закриті, охорона мовчить, диспетчер не бере трубку. Тахограф пише всьо — стоїть машина, водій не рухається. І шо? Простій не оплатили. Кажуть — «не підтверджений»... Тахограф же є! Карточка водія є! Куди більше підтверджень треба?! Потім — штраф за «спізнення на вивантаження», хоч я там стояв і чекав поки вони самі відкриють. Ще штраф за «перевитрату пального» — ніби я стояв і грів мотор заради розваги... Отакий «соціальний пакет» у нас тут. Всі кивають головою — «да да розберемось», і тиша. Нічого не зміниться, я знаю. Просто щоб люди знали шо воно таке є.

Дівчата, ну я вже не знаю щас куди дітись... У мене в групі 30 дітей, ТРИДЦЯТЬ, Карл, і це ж середня група, п'ятирічки, вони ж невгамовні! Нянечки немає — захворіла ще в березні і так і не вийшла, замість неї нікого не дали, ну ладно, звикла вже. Але оце знову голова садочка каже — «Людмило Василівно, принесіть мило і серветки, батьки не здали». Ну я вже в третій раз в цьому місяці беру з своїх грошей! Мило, серветки, ганчірки які в туалеті... Щас вже думаю купила б і туалетний папір, бо там теж якийсь китайський, руки ріже. Тіки не подумайте що я на дітей нарікаю — ніколи в жизні, я ж їх як своїх люблю. Але раніше як було? Держава давала все, і нянечка була, і пральний порошок був окремий! А зараз ми самі собі і директор, і постачальник, і уборщиця. Зарплата 8 тисяч «чистими», і ще купуй засоби... Може хтось стикався? Підкажіть як воно у вас.

Короче, розкажу схему яку у нас на СТО запустили — може хтось підкаже як з цим жити або куди йти. Нас, механіків, змусили відкрити ФОП і тепер ми "надаємо послуги" СТО-шці як підрядники. Окей, думав — ну ФОП так ФОП, може хоч вдома не плаче. Але потім оказалось що весь цей цирк вигаданий КОНКРЕТНО щоб скидати на нас вартість гарантійних переробок. Клієнт повернувся — двигун знову стукає? Не проблема СТО, "підрядник облажався", тобто я, і з моєї виплати вираховують вартість переробки плюс ще якийсь "штраф за репутацію" — це взагалі що за звір? У договорі з ФОП є пункт про "матеріальну відповідальність за неякісне виконання робіт" і там сума штрафів не обмежена, буквально. Місяць назад у Славіка взагалі мінус вийшов — він СТО-шці ще й доплатив за місяць роботи. Директор посміхається: "ну ти ж підприємець, сам відповідаєш за якість". Питання: це взагалі законно? І що робити якщо хочеш жити а не судитись до пенсії?

Дівчата і хлопці, пишу бо хочу попередити тих хто збирається на конвеєр в Польщу через агенцію. Я вже третій рік тут пакую — зараз на заводику під Вроцлавом, робимо косметику, 8 годин стою на ногах без зупинки майже. Норми у нас — 240 штук на годину, і якщо не виконуєш — відразу «uwaga» від бригадира, а то й мінус з премії. Штраф не штраф офіційно, але «niedobór» в табелі — і от ти вже без тих 200 злотих що обіцяли. Прийшла я через агенцію з Тернополя — взяли 800 злотих «за оформлення», потім виявилось що умова злецення а не умова о праці, тобто жодних відпусткових, жодного лікарняного нормального. Тепер знаю: питайте ЗАВЖДИ яка умова, і щоб показали договір до приїзду. Вдома в мене теж була робота — на трикотажній фабриці в Тернополі, так там норми були не кращі а платили тисячу гривень. Тут хоч гроші є, але здоров'я витрачаєш швидко. Тримайтесь і питайте якщо щось.

Сиджу й думаю — писати чи не писати. Врешті вирішив: хай буде. Може комусь допоможе не наступити на ті самі граблі.

Працював я в одній київській агенції — умовно назвемо її «Студія Формат». Невелика, людей двадцять, але з претензіями на «бутик». І от прийшов до них арт-директор — молодший за мене на десять років, але з амбіціями на рівні Мікеланджело після третього кальяну. Назвімо його Вадим.

Вадим мав одну незмінну мантру: «Переробіть, бо я так бачу». Не «тут є конкретна проблема з композицією», не «клієнт просив більше білого простору» — просто «я так бачу». Можна було принести роботу, яку ти витратив три дні, з вивіреною сіткою, правильно підібраними гарнітурами, з усіма брифами врахованими — і за двадцять хвилин після здачі отримати її назад розкурочену до основи, з Comic Sans замість Graphik і кольорами, які горять очі навіть сліпому.

Найгірше навіть не це. Найгірше — що потім ці «роботи» йшли в портфоліо агенції. Тобто твоя ідея, твій каркас, твій задум — але у викривленому вигляді, і з підписом «Студія Формат, арт-директор Вадим». Своє ім'я ти там не знайдеш.

Я прожив у цьому пеклі сім місяців. Пішов. Але перед тим — і це порада для всіх — зберіг усі свої початкові версії, всі скетчі, всі вихідні файли на особистий носій. Бо ваша робота — це ваша робота, навіть якщо якийсь «творчий геній» її понівечив. Портфоліо треба захищати так само, як паспорт.

Молодим колегам кажу: якщо ваша робота системно переписується «бо я так бачу» — це не зворотний зв'язок. Це мікроменеджмент із творчим обличчям. І виходу тут два: або домовляєтесь про чіткі критерії оцінки ще на вході, або рахуєте дні до наступного місця.

Доброго дня всім. Пишу це не для того щоб поскаржитися, а щоб молодь подумала головою перш ніж погоджуватися на «усний договір» і «ми тебе оформимо потім». Я пропрацював системним адміністратором в одній середній торговельній конторі — назву не буду, але щось типу «МегаТрейд» в нашому регіоні, всі свої знають — п'ять років. П'ять, Карл, як кажуть молоді. Я їм підіймав мережу з нуля, розгортав 1С:Підприємство, налаштовував резервне копіювання, ліз під столи тягнути кабелі, ночами сидів коли сервер падав. Все це — по «усній домовленості» з директором, «бо ти свій, Дмитре Іванович, ми одна команда». Зарплату платили в конверті, в трудовій книжці — пусто. І от прийшов новий власник, поміняв директора, а мені кажуть: ти тут взагалі ніхто, жодних документів немає, іди. Ні вихідної допомоги, ні відпускних за п'ять років, ні трудового стажу. Я звернувся до юриста — він лише руками розвів, каже доведи що ти там взагалі працював. Ось вам уся «одна сім'я». Не повторюйте моєї помилки, люди.

Добрий день, люди добрі. Хочу розповісти свою історію — може хтось впізнає себе, а може комусь вбереже гроші і нерви. Я муляр-бетоняр, вже більше двадцяти літ на будівництві, з Дрогобича. Влітку позаминулого року звернувся до мене знайомий — каже, є об'єкт під Стриєм, котеджне містечко будують, треба людина на фундаменти і перекриття, прораб — «надійна людина, порядний чоловік». Ну, по знайомству ж — думаю, чого боятись. Домовились на словах: розрахунок після завершення кожного блоку робіт, і кінцевий — по закриттю об'єкта. Я відпрацював шість тижнів — фундаменти, цоколь, частину першого поверху — важка робота, сонце, бетон, хребет тріщить. А потім прораб кудись зник. Телефон не бере, знайомий знизує плечима, мовляв — «ну ти ж бачиш, ситуація». Борг — майже сімдесят тисяч гривень, розписки нема, договору нема, тільки моя пам'ять і пара свідків. Як у нас кажуть — «обіцянка-цяцянка, а дурневі радість». Я не пішов плакати по кутах — судився, частину відсудив через суд по свідчаннях, але то був рік нервів і грошей на адвоката. Відтоді — тільки завдаток і тільки хоч якийсь папір. Пишіть, може є в кого схожий досвід або поради.

Привіт всім. Хочу розказати про свій досвід в аутсорс-конторі, яку умовно назву «Девхаб» — щоб не кликати по SEO, але ви таких знаєте. Я Backend-розробник, Java, relocated до Варшави ще у 2022, і підписав B2B контракт із цим «Девхабом» на т.зв. time-and-material basis. Перший рік все ок, стояв на проєкті у фінтеху. А потім клієнт не пролонгував — і я пішов на бенч. Окей, бенч буває. Але далі почалося цікаве: HR починає слати мені запрошення на «інтерв'ю з клієнтом» раз на два тижні — і після кожного тижень тиші, потім «клієнт обрав іншого кандидата». Дванадцять разів поспіль за рік. По відчуттях — половина цих інтерв'ю взагалі були підставними: або клієнт вже обрав людину, або позиція заморожена, просто мені не казали. Паралельно у мене в контракті є пункт про «мінімальну утилізацію» — якщо я менше 80 годин на місяць «утилізований», вони можуть знизити ставку. І знижували, двічі. Ще цікавий moment: «продай себе сам», тобто мені пропонували самому шукати клієнтів і «наводити ліди» для Девхабу — як ніби я ще й sales manager. Питання до форуму: це взагалі законно по польському праву? І хто ще через таке проходив?

Сидів сьогодні на об'єкті, хлопець підійшов — плаче, дескать прораб кинув на два тижні зарплати. Я питаю: а договір є? Мовчить. А акти виконаних робіт? Знову мовчить. Ну і що ти хочеш від мене почути, синку? Я за свої 28 років на будові бачив таке сотні разів і скажу вам прямо, без цукру: БІЛЬШІСТЬ з тих хто скиглить про «кинули», самі підписали собі вирок ще в першу неділю, коли пішли на об'єкт по усній домовленості з незнайомою людиною. Ринок будівельних послуг — це джунглі, тут виживає той хто думає головою, а не той хто вірить на слово. Хочете знати правду? Ось вона: роботодавець — не ваша мама, він не зобов'язаний вам нічого якщо ви самі не зафіксували зобов'язання. Немає договору — немає стосунків, є лише ваша наївність проти його юриста. Я не виправдовую шахраїв, зрозумійте правильно — шахрайство це погано. Але якщо ви двічі наступаєте на одні граблі і два рази не вимагаєте папери, то питання вже не до роботодавця.

Окей, шо я хочу сказати. Рік тому влаштувалась смм-щицею в один стартап — назвемо їх умовно «ДіджіталВін», бо вони себе так і позиціонували, «ми виграємо ринок». На співбесіді кажуть: «у нас сімейна атмосфера, команда горить ідеєю, немає бюрократії». І я, наївна, ще така — ооо, звучить класно, живий проект! Перший місяць — норм. Другий — починаються «ну ти ж розумієш, зараз дедлайн горить, треба зробити ось це до ранку, ти ж частина команди». Третій — я вже щосуботи роблю контент, веду 4 соцмережі замість двох, пишу тексти для лендінга (я СММ, не копірайтер!!!) і ще таргет налаштовую. Охопи ростуть, залученість ок, але зарплата та сама. Коли я підняла питання про доплату — сказали «ми сім'я, у сім'ї не рахують гроші». Я порахувала: за 3 місяці зробила роботи на 2.5 ставки. Пішла. І ось тепер хочу зібрати список фраз-маркерів, щоб ви, люди, не наступали на ті ж граблі. Бо 'ми сім'я' = 'ти будеш батрачити безкоштовно і мовчати'.

Фрази-маркери з вакансій і співбесід, які = ТІКАЙ:
— «молодий дружній колектив»
— «оплата за результат» (без фіксу = ти фінансуєш їх бізнес своїм часом)
— «у нас немає бюрократії» (= немає ні контрактів, ні процесів, ні відповідальності)
— «ти будеш розвиватись» (= будеш робити все підряд за одну зарплату)
— «ми як сім'я» (= переробки без обговорення = норма)
— «дедлайн вчора» як постійний стан

Діліться своїми, допишемо список!

Мужики, розкажу шо у нас твориться на складі. Начальник — Сєрьога, йому десь 35, прийшов пів року тому. З першого дня почав вигадувати штрафи за все підряд. За «неправильний погляд» — не жарт, буквально так і сказав: «дивишся не так, отримай мінус двісті». Хтось не встиг переставити піддон на два сантиметри — мінус триста. Запізнився на п'ять хвилин через затор — мінус п'ятсот. Це ніде не прописано, ніякого положення про штрафи не показують, просто Сєрьога сказав — і все. Два мужики вже звільнились, ще двоє збираються. Я 47 років, спина вже не та, мені не так легко нову роботу знайти. Але терпіти таке — теж не можу. Хтось стикався з таким? Шо робити взагалі?

UPD3 (для тих, хто тільки зайшов — коротка хроніка внизу).

Сьогодні о 9:17 ранку я отримала повідомлення в Slack від Максима (нашого тимліда, якого в команді за очі звали «Макс-Метрика» — він вимірював усе, крім власної токсичності). Цитую дослівно: «data_kotyk_19, мабуть, нам треба поговорити. Як дорослі люди. Без образ».

Я сиджу і дивлюся на це повідомлення вже третю годину. Руки трохи тремтять, і я не можу зрозуміти — це від злості, чи від якогось дивного тріумфу, чи просто від того, що не спала нормально вже тиждень.

Для контексту — хроніка того, що передувало:

UPD1 (місяць 3): Я вперше написала сюди, коли Макс на черговому дейлі сказав мені при всіх: «Котик, ти взагалі розумієш, що аналізуєш? Чи просто кнопки натискаєш?» Тоді мені сказали «можливо, він просто так жартує». Я не була впевнена. Можливо, я справді не розуміла?

UPD2 (місяць 7): Пішли Діма і Сашко — двоє мідів, які були тут по три роки. Діма на виході написав у загальний чат: «Дякую за досвід» — і більше нічого. Всі зрозуміли. HR надіслала стандартний «ми цінуємо твій внесок». Макс того дня провів «командний синк» і сказав, що «деякі люди не готові до дорослої відповідальності». Я записала це у свій документ. Так, у мене є документ.

Зараз, UPD3: Минув рік і тиждень від мого першого поста. З команди з восьми людей залишилося троє (я, Юля і новенький Артем, який ще не зрозумів, куди потрапив). Керівництво «Девхабу» нарешті — НАРЕШТІ — щось помітило. Минулого тижня був якийсь розмова між Максом і директором департаменту, після якої Макс ходив тихий два дні. А вчора Юля сказала мені, що чула від когось із сусіднього відділу: там розглядають «реструктуризацію тімліда».

І от тепер це повідомлення.

«Без образ». Людина, яка рік говорила мені «це не образа, це зворотній звʼязок», коли принижувала мене на очах у всіх, тепер просить поговорити «як дорослі».

Питання до форуму (і вибачте, що знову довго — я намагаюся бути точною): як ви думаєте, що за цим стоїть? Це спроба «залагодити» перед тим, як щось офіційно станеться? Чи він щиро чогось не розуміє? Чи мені взагалі варто відповідати — і якщо так, то як? Можливо, я перебільшую важливість цього, але після року мовчання це відчувається як щось більше, ніж просто розмова.